День за днем, находячись на відстані і не бачучись уже багато часу, я отримую радісні звісточки від моїх друзів. Такі радісні, що я просто не стримую радісті і пригаю аж до потолка кричучи "Ура ура ура!" що всі дивляться на мене як на божевільну думаючи що ж я там такого прочитала. А то просто подруга, яка взагалі думала що її не допустять до екзаменів, здала їх! Це така радість, я завжди вірила в неї! А потім інша подруго отримала червоний диплом, та це ж взагалі таке щастя! Вона днями і ночами готувалася, вона заслужила! А тепер ще одна подруга виходить заміж. Я тут знову кричала від радості, я так за неї рада!
А потім наступила пауза: а за мене хтось так радіє? є на світі хоч одна людина, давайте тільки крім батьків, яка буде так само як я стрибати і кричати бо у мене щось вийшло, щось сталось хороше?
І тут потекла сльоза, друга, третя… Може і є хтось, та вони далеко. Може хтось є, та я ніколи не замічала. Але наступило літо і я як завжди сижу сама вдома з фільмами. А де ті друзі? Де ті ліки від самотності? Де хоч хтось? Чому телефон мовчить? Коли вже закінчиться це все?
Не знаю.