Друзі.
Вони ніби в мене і є, але ніби і немає. Всі тут поруч, але одночасно і так далеко. А деякі, і нажаль ті що самі найближчі, насправді дуже далеко. В кожного своє життя, в кожного свої різні друзі з якими вони проводять час, от тільки у мене вони були такими друзями. Але яке їм до мене діло, в одних сьогодні гулянка, в других навчання, в третіх хлопець чи дівчина. Ні, ну в мене впринципі теж є хлопець. Чи може ні… Він на цих вихідних ніразу мені не написав, допоки я це не зробила перша.
А надворі така чудова і тепла погода, уже навіть літня, а не весняна.
А ти сиди собі вдома, слухай постійні балачки своїх батьків які чуєш буквально кожен день.
А ти сиди собі в цих чотирьох стінах, слухай своє інді і думай про те як їм всім зараз мабуть добре, як вони гуляють, пьють, курять, веселятся…
А ти сиди собі на своєму ліжку і читай цілий день свою книжку в сторінки якої ти навіть не вчитуєшся, бо твоя меланхонія полонила всі думки.
Самотньо, дуже самотньо на душі. Кішки плачуть, кішки на стіни лізуть, кішки не можуть заснути всередині мене. І я розумію що я одна. Одна однісінька на всьому білому світі…